ОСОРО́МЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОСОРО́МИТИ, млю, миш; мн. осоро́млять; рідко ОСОРО́МЛЯТИ, яю, яєш, док., перех. Вводити в сором кого-небудь, накликати сором на когось. [Ганна:] Ховатимеш очі від людей та щоразу оглядатимешся, щоб яка-небудь мерзота.. не осоромила тебе привселюдно!.. (Кроп., II, 1958, 59); Що варто було оцьому дідуганові прилюдно осоромити мірошника, зім’яти його гордість, коли той одягнувся в дорогі дарунки (Стельмах, І, 1962, 148); // перев. док. Не виправдати чиїх-небудь надій, сподівань. — В мене є така пропозиція: доручити цю роботу Євгенові.. Як ти, Євгене, згодний? Не осоромиш нас? (Донч., VI, 1957, 80); Клара не осоромить свого чоловіка навіть в найбільш вишуканому товаристві (Руд., Остання шабля, 1959, 345); // Покривати соромом, ганьбою. [Валент:] Я їм скажу промову. Ти побачиш — я імені твого не осоромлю (Л. Укр., III, 1952, 301); — Ваня загинув, та його шана за мною, і я ту шану не розгублю, не осоромлю (Жур., Дорога.., 1952, 301).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 781.