ОСОРУ́ГА, и, ж., рідко.
1. Прикрощі, неприємність. А всередині у Ярошенка десь почало скаржитись тихо-тихесенько щось од лукавого: — Чи мало ганяли тебе по школах, чи мало було з людьми осоруги?.. (Вас., І, 1959, 195).
2. Почуття відрази, огиди. Усі стояли за ділом своїм, хто насторожений своїм клопотом, хто втомлений до осоруги на світ цілий, — з своєї досади (Вовчок, І, 1955, 172).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 781.