ОСПО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОСПО́РИТИ, рю, риш, док., перех.
1. Висловлювати свою незгоду з ким-, чим-небудь, брати під сумнів щось; заперечувати. Древні мали і богів мистецтва і богів ремесла, і перші не оспорювали влади других, мабуть, розуміючи, що слову передувало діло (Талант.., 1958, 203); Пилип хотів оспорити цю думку (Гавр., Вибр., 1949, 154).
2. юр. Домагатися відновлення свого права на що-небудь через суд. Останнім часом судова практика направлена на розширення кола осіб.., які можуть оспорювати в судовому порядку своє відношення до домоволодіння нарівні з основним забудовником (Рад. право, 6, 1960, 53).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 782.