ОСТИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОСТИ́ТИ, и́ну, и́неш, док., діал. Обридати. — Таки тобі хоть раз кувати остивало? — Питало Молота Ковадло (Боров., Тв., 1957, 176); Музо! Невже ж це тобі ще не остило співати? (Зеров, Вибр., 1966, 342); // безос. Остило так, як бабі жнива (Номис, 1864, № 5560); Там родилась, гарцювала Козацькая воля; Там шляхтою, татарами Засівала поле, Засівала трупом поле, Поки не остило… Лягла спочить… А тим часом Виросла могила (Шевч., І, 1963, 48).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 786.