ОСТОГИ́ДЛИЙ, а, е. Який до краю обрид, став гидким, нестерпним. Якісь даремні надії.. розбивались об гострі пороги остогидлого життя та утрат, нужди та недостачі… (Мирний, III, 1954, 23); Світ, серед якого жив [Гоголь], був ненависний і остогидлий (Полт., Повість.., 1960, 427).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 788.