ОСТРІ́ШКУВАТИЙ, а, е. Який має краї, що нагадують острішок. Перед ним замайоріли.. Смолярчукові копи; з високими острішкуватими шапками, вони гордовито бовваніли довгою стайкою на просищі (Кос., Новели, 1962, 170); // перен. З навислими краями (про брови, вуса, волосся). Випнуте підборіддя [старшини], гострий погляд з-під острішкуватих брів і довгі вуса… робили його подібним до яструба (Панч, Гомон. Україна, 1954, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 789.