ОСТУПА́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех., розм., рідко. Те саме, що ошука́ти. — А як же часом хто в тебе спитає, як там тії зорі по небу ходять, абощо?.. — Я зо всього викручусь, іще й їх оступачу, — он як, бабусю! (Вовчок, І, 1955, 104).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 792.