ОСУ́ДА, и, ж.
1. рідко. Те саме, що о́суд 2. Я б не погодився з такою категоричною осудою (Рад. літ-во, 1, 1969, 61).
2. діал. Поговір. Смерть не так страшная, Як осуда людськая (Чуб., V, 1874, 397); // Неслава. — Осуда ти моя, нещастя ти моє — не дочка, — сказала мати (Свидн., Люборацькі, 1955, 87); Світова осуда звалилася Остапові на голову (Горд., II, 1959, 312).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 793.