ОСУ́ДЖЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до осуди́ти. Націоналістичні хитання Бунду були осуджені формально і незаперечно ще другим (1903 р.) з’їздом.. (Ленін, 24, 1972, 300); Я був багато хвалений і не раз осуджений за свої роботи (Довж., І, 1958, 23); Скажіть-бо: яка наруга, чия зрада штовхнула вас на осуджений тут вчинок? (Міщ., Сіверяни, 1961, 22); // у знач. ім. осу́джений, ного, ч.; осу́джена, ної, ж. Людина, яку засудили до якого-небудь покарання. — Осудженого було підвезуть верхи під шибеницю, накинуть йому на шию сільце та й шмагонуть коня нагайкою (Стор., І, 1957, 274).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 793.