ОСУ́ДЖЕННЯ, я, с. Те саме, що о́суд 1. Перед "передовими робітниками" питання про ліквідаторство і його осудження поставлене партією з 1908 року.. (Ленін, 25, 1972, 184); Чоловічок з гострою борідкою сидів у куточку похмурий і мовчазний, з тим же їдким виразом невдоволення і осудження на пісному обличчі (Жур., Вечір.., 1958, 227); Оксен батькове женихання розцінював хоч і не зовсім доброзичливо, проте і без особливого осудження (Тют., Вир, 1964, 75).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 793.