ОСЯЙНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех., книжн. Однокр. до осява́ти 1, 3. Усміх осяйнув умазане в сажу чорне обличчя Панькове (Гр., І, 1963, 369); Янкель притих. Його осяйнула думка (Довж., І, 1958, 268).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 796.