ОСІДЛА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Накласти й закріпити сідло на спині (коня або іншої тварини). І миттю осідлавши рака, Схвативсь [Нептун] на його, мов бурлака, І вирнув з моря, як карась (Котл., І, 1952, 68); Ісхак кілька днів сумлінно вправлявся в стрілянні, потім осідлав улюбленого скакуна.. і помчав на весілля (Тулуб, В степу.., 1964, 9).
2. розм. Сісти верхи на кого-, що-небудь. — Діду! Боротися! І дзвінко реготав [онук], поваливши діда на килим і осідлавши його (Кучер, Голод, 1961, 451); Бородатий рибалка.. осідлав нахиленого стовбура сухої верби і напружено стежив за поплавком (Руд., Вітер.., 1958, 234).
Осідла́ти но́са (ніс) окуля́рами, жарт. — накласти, прикріпити окуляри на ніс. Він почував, що то велика честь задля його, бо Турманша осідлала сухого, як ключка, носа своїми окулярами.. й роздивлялась на його (Н.-Лев., І, 1956, 559); Семеренко вихопив з кишені окуляри, осідлав ними ніс (Хижняк, Невгамовна, 1961, 296).
3. перен., розм. Підпорядкувати кого-небудь собі, своїй волі. Троянців з ними як з’єднаєш, Тогді [тоді] і Турна осідлаєш, Все військо виб’єш до ноги (Котл., І, 1952, 200); Згадуючи про Лошакова, тільки похитували головами. Не бісовий Колісник — і такого пана осідлав! (Мирний, III, 1954, 292); // Оволодіти чим-небудь, освоїти щось. Бач, вже машину осідлав [Захар], електровоза водить (Дор., Три богатирі, 1959, 50).
4. перен., військ. Узяти під контроль (дорогу, висоту і т. ін.), захопивши основні позиції. [Грисюк (читає):] Ворог чинить шалений опір.. Завдання вашому з’єднанню осідлати залізницю Фастів — Київ (Баш, П’єси, 1958, 55); За добу вони мали перевалити хребет, ..а надвечір наступного дня вийти з двох боків у тилу ворога і непомітно осідлати шосе (Гончар, III, 1959, 98); Осідлати висоту.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 764.