ОСІ́ДОК, дку, ч., рідко. Постійне місце перебування, розташування кого-, чого-небудь; резиденція. Це — повітове місто, осідок староства й окружного суду (Март., Тв., 1954, 258); Місто [Одеса].. перетворилося у військовий табір. Всеросійська контрреволюція влаштувала тут свій генеральний осідок (Смолич, Світанок.., 1953, 8); // Притулок, пристановище. — Учня тобі треба взяти, брате Остапе, — сказав Шевченко.. — Та треба, — відповідає Вересай, — ось як впишусь до старечого цеху в Миргороді та знайду осідок — візьму учня (Бурл., О. Вересай, 1959, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 765.