ОСІЯ́ННИЙ, а, е, поет., уроч. Те саме, що ося́йни́й. Крізь вкритий снігопадом шир Теплом світились очі сірі, Тараса осіянний зір (Бажан, Роки, 1957, 245); Нехай я в льоті днів сніжинкою розтану і тихий карий зір закриють крила вій, та молодість моя, мов квітка осіянна, все буде, буде жить в поезії моїй! (Сос., Солов. далі, 1957, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 766.