ОТО́Й, ота́, оте́; займ. вказ., розм. Підсил. до той; ось той; от той. Бодай кати їх постинали, Отих царів, катів людських (Шевч., II, 1953, 75); Дядьку мій! Весна настала краща, Ніж ота, що так тоді цвіла! (Рильський, II, 1960, 17); // Уживається при згадуванні кого-, чого-небудь раніше названого, уже відомого. От знову ридання оті навіснії У грудях мені закипають (Л. Укр., І, 1951, 75); — Пальто моє, оте — зелене.. мигнуло мені в очах (Головко, І , 1957, 475); На городі зустрілася [Килина] з Настею Шетою. Настя була не сама — коло неї стовбичив отой приїжджий студент із квадратними плечима (Гуц., Передчуття.., 1971, 163).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 807.