ОТОРОПІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., розм. Украй розгубитися, збентежитися від несподіванки, з переляку і т. ін., втративши здатність міркувати, рухатися і т. ін.; отетеріти. Дідок оторопів — і рученьки помліли (Гл., Вибр., 1951, 87); Оторопів мій циган, розставив ноги і вирячив на народ очі (П. Куліш, Вибр., 1969, 201); Дмитро з несподіванки оторопів і обурився (Стельмах, II, 1962, 402).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 807.