ОТОРО́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до оторочи́ти. Христя наділа чорну сукню, оторочену сивим смушком (Мирний, III, 1954, 295); * Образно. За чорними стернями.. відкрилось біле море гречок, оторочених синіми каймами фацелії (Збан., Над Десною, 1951, 209).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 807.