ОТРУ́ЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ОТРУЇ́ТИСЯ, ую́ся, у́їшся, док.
1. Позбавляти себе життя, прийнявши отруту. Отрутами гадючими отруююсь дочасно (Тич., І, 1957, 284); Вона не витримала знущання і отруїлася, приславши мені хрестик і пасмо волосся на пам’ять (Тулуб, Людолови, І, 1957, 70); Недавно він повернувся з заслання, де втратив дружину — не стерпівши поневірянь, вона отруїлася (М. Ол., Леся, 1960, 157); // Захворювати внаслідок шкідливої дії отрути. — Це ви, мабуть, хочете, щоб я наїлась оцих вареників, отруїлась ними та швидше вмерла (Н.-Лев., III, 1956, 209); // Зазнавати дії отрути. Організм отруюється систематично, безперервно, протягом усього життя (Вибр. праці О. О. Богомольця, 1969, 196).
2. тільки недок. Пас. до отру́ювати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 812.