ОТРУ́Я, ї, ж., діал. Отрута. Як безсильна дитина протягнув до неї руки. — Ходи! — Не можу, бо ти отруя! (Стеф., І, 1949, 106); * Образно. Йому здавалось.., що якась немилосердна рука з корінням вириває з його серця дорогі, чисті і світлі чуття, а в пороблені через те рани вливає гірку отрую ненависті та погорди до людей (Фр., III, 1950, 382).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 812.