ОТСЕ́Й, отся́, отсе́, займ. вказ., заст. Оцей. [Муза:] Невже отсих гір золота верховина Для тебе сумна, мов тюремна стіна? (Л. Укр., І, 1951, 156); Тільки він, отсей вічний хранитель вічних тайн, камінь, мохом порослий, — тільки він єднав їх і був мостом (Хотк., II, 1966, 120).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 812.