ОТУМА́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОТУМА́НИТИ, ню, ниш, док., перех., розм.
1. тільки 3 ос. Те саме, що затума́нювати 1.
2. перен. Притуплювати, затемнювати свідомість кому-небудь; дурити. [Орест:] Яке се буде життя! Подумай, Любо!.. [Любов:] Ти отуманюєш мене. Жити так трудно і страшно… (Л. Укр., II, 1951, 91); Не отуманять слова нас. Слова пусті з амвона. Єдиний знак трудящих мас — Се є прапор червоний! (Укр.. думи.., 1955, 449); [Анна:] Одурили мене, отуманили (Фр., IX, 1952, 98); // Позбавляти можливості правильно сприймати, оцінювати дійсність. — Відки.. у того Коня така прихильність до чоловіка? — Блискучі шори, мабуть, отуманили його! — мовив Цап (Фр., IV, 1950, 125).
3. перен. Викликати стан запаморочення; запаморочувати, п’янити. Сходила соком запашна суниця, задурливо пахтів явір над сагою, отуманювали рожеві трави (Горд., Дівчина.., 1954, 206).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 813.