ОТУПІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.
1. Втратити здатність розуміти, сприймати що-небудь. Тато розповідає, що Гризота нібито був колись хорошим чоловіком нашого трудящого роду, а отже зажирів, отупів (Речм., Твій побратим, 1962, 14).
2. Втратити здатність реагувати на що-небудь; збайдужіти до всього. Чоловік з нудьги зовсім занепав здоров’ям, отупів якось, нічого йому не страшно, не боязко (Вовчок, І, 1955, 28); Голодні діти кричать, плачуть, вимагають.. Отупіла мати від дитячих сліз (Довж., І, 1958, 35); Видно було, що дівча вже бачило-перебачило всього і, зрештою, не те щоб звикло, а скоріш до всього збайдужіло, а може й отупіло (Коз., Листи.., 1967, 14).
3. Стати тупим, невиразним (про погляд, обличчя).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 813.