ОТЧЕНА́Ш, у і а, ч., заст. 1. розм. Молитва у віруючих християн. Далі став читати [Наум] отченаш, аж поки зовсім опустили труну і попи молитвою запечатали яму (Кв.-Осн., II, 1956, 97); — Це [в монастирі] не вдома: наїлася хліба з салом, прохарамаркала отченаша, та й спати… (Кач., II, 1958, 24).
2. жарт. Мораль, нотація. Любив дід додержати до послідньої хвилини, приголомшити, а потім вчитати доброго отченашу (Хотк., І, 1966, 83).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 814.