О́ТЧИЧІ, ів, мн. (одн. о́тчич, а, ч.). Селяни в Росії, на Україні та в феодальній Литві XV-XVI ст., предків яких феодали позбавили права переходу і закріпачили. Посилюючи експлуатацію селянства, феодали одночасно прагнули обернути селян "похожих", тобто селян, що були феодально залежними, але зберігали право переходу з одного феодального володіння в інше.., в "непохожих", "отчичів", тобто в кріпаків, позбавлених цього права (Іст. УРСР, І, 1953, 130).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 814.