ОТЯЖІ́ЛИЙ, а, е, рідко.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до отяжі́ти.
2. Те саме, що обважні́лий 2, 3. Ні руху скрізь, ні згуку… І вітрець Був скований в повітрі отяжілім… Усе живе замерзло нанівець (Стар., Поет. тв., 1958, 179); Іван справді являвся дуже непоказним. Він не вмів говорити ніякою мовою, крім своєї рідної,.. був маломовний, отяжілий і сумовитий (Фр., III, 1950, 164).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 815.