ОТЯ́МЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ОТЯ́МИТИСЯ, млюся, мишся; мн. отя́мляться; док. Те саме, що опам’ято́вуватися. Юра отямлюється від того, що його занурюють головою в річку (Смолич, II, 1958, 55); Щось міцно вдарило його по потилиці, він знепритомнів і отямився в тюрмі (Собко, Нам спокій.., 1959, 33); Оця відомість була для мене такою несподіванкою, що довго я попросту не міг отямитися… (Фр., IV, 1950, 279); Василь довго не міг отямитися, поява Ніни була такою несподіваною, що він не встиг рота розкрити (Хижняк, Невгамовна, 1961, 210); Левко вже хотів щось крикнути різке й зухвале, та раптом отямивсь (Цюпа, Назустріч.., 1958, 126).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 815.