ОФІЦЕ́РИК, а, ч., розм.
1. Молодий офіцер. Трапилось так, що старший над Ігнатом був молодесенький офіцерик (П. Куліш, Вибр., 1969, 278); Молодий офіцерик-верхівець віддавав наказ козакам (Довж., Зач. Десна, 1957, 222).
2. Зневажл. до офіце́р. Мати.. непогано малювала, грала на арфі, мріяла про освіченого красеня чоловіка і закінчила тим, що збігла з дому з якимось офіцериком (Збан., Сеспель, 1961, 162).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 816.