О́ХКАННЯ, я, с., розм. Дія за знач. о́хкати. Дружина лежала на печі, протяжно і жалібно стогнала, Архипа те охкання тільки дратувало (Збан., Переджнив’я, 1955, 181); Ридала сурма над юрбою, шумів за муром скорбний сад… І ми прощалися з тобою під дальнє охкання гармат (Сос., II, 1958, 419).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 821.