ОХМЕЛІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до охмелі́ти. Вартові чули співи та крики охмелілих товаришів і розглядалися довкола… (Оп., Іду.., 1958, 73); Музика ніколи не відмовлявся від чарки, пив з усіма, хто запрошував, а потім співав.., доки знову хтось з охмелілих слободян не кликав його до столу (Шиян, Баланда, 1957, 85).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 822.