Слово "охота" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ОХО́ТА1, и, ж.

1. Бажання, прагнення або схильність до чого-небудь. Без охоти нема роботи (Укр.. присл.., 1955, 81); Василину розібрала горілка. На неї найшла охота до танців (Н.-Лев., II, 1956, 55); Хто з нас не чув про Дон-Кіхота З померклих рицарських віків, Якого вабила охота Боротись проти вітряків? (Тарн., З дал. дороги, 1961, 320).

В охо́ту: а) з задоволенням. Як попоробиш до поту, то їстимеш в охоту (Сл. Гр.); б) хочеться; По [свої́й (до́брій)] охо́ті; [Своє́ю] охо́тою — добровільно, за власним бажанням. Товари є речі і тому беззахисні перед людиною. Коли вони не йдуть по своїй охоті, вона може застосувати силу, тобто взяти їх (Маркс, Капітал, т. І, кн. І, 1952, 89); [Зінька:] По своїй волі пішла я за Самрося? Хіба по добрій охоті зв’язала з ним свою руку? (Кроп., II, 1958, 36); [Сестра Мархва:] А я як у черниці поступала? Хіба я охотою йшла? Батько віддали (Мирний, V, 1955, 66).

2. у знач. присудка, кому, з інфін., розм. Є бажання, хочеться. [Іван:] Може, вам, тітко, потанцювати? [Морозиха:] Танцюй, коли охота! (Кроп., І, 1958, 81); Кому охота зв’язуватись з Гаркушею та його компанією? (Гончар, Таврія, 1952, 40); — Люди вік прожили [на хуторі]. Прощатися з рідним гніздом кому охота? (Тют., Вир, 1964, 174).

Охо́та тобі́ (вам, йому́ і т. ін.), з інфін. — чого, навіщо, яка рація. — І охота тобі, брате-Чіпко, з ними [панами] лаятись? (Мирний, II, 1954, 283); Поволі опанував себе Кулик. Махнув рукою — мовляв, охота ж тобі про таке згадувати (Жур., Дорога.., 1948, 7).

3. с. г. Період тічки, прагнення до парування у самиць. Тічка у свиней триває 3-4 доби, охота ж настає приблизно через добу після прояву перших ознак тічки (Свинар., 1956, 129).

ОХО́ТА2, и, ж., розм., рідко.

1. Те саме, що полюва́ння. Поперед охоти зайця не лови (Укр.. присл.., 1955, 179); В усіх споминах про Леніна-мисливця підкреслюється передовсім, що охота завжди була для нього засобом спілкування з людьми (Рильський, Веч. розмови, 1964, 217).

2. заст. Собаки, ловчі птахи і т. ін., необхідні для шукання або переслідування і ловів звірів чи птахів, а також люди, що беруть участь у цьому шуканні або переслідуванні. Сів на коня, забрав свою охоту й поїхав (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 825.