ОХО́ТИТИСЯ1, о́чуся, о́тишся, недок., з інфін., розм. Виявляти охоту, бажання до чого-небудь; хотіти, прагнути. — Я ж охотився і обід варити, і волів пасти (Л. Янов., І, 1959, 424).
ОХО́ТИТИСЯ2, о́чуся, о́тишся, недок., розм., рідко. Те саме, що полюва́ти. Кіт Щуку ув інбар [у амбар] охотиться завів… (Бор., Тв., 1957, 184); Побачивши Яреська, Шляховий наче всміхнувся: — Підстерегли вони мене таки. Довго й охотились… (Гончар, II, 1959, 270).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 825.