ОХО́ТНИЦЬКИЙ, а, е, розм., рідко. Прикм. до охо́тник2 ; мисливський. Охотницька Собака не схотіла Охотнику служить за те, Що все З охоти — сам, вона ж помиї їла (Бор., Тв., 1957, 184); Завжди додержуйся стародавньої охотницької традиції: говори завжди правду, і тільки правду! (Вишня, II, 1956, 155); Аксаков писав колись про різні етапи свого охотницького життя (охотою він звав і рибальство, і навіть збирання грибів) (Рильський, Веч. розмови, 1964, 212).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 826.