ОЦЕ́Й, оця́, оце́, займ., вказ. Підсил. до цей; ось цей. Тяжко мені, боже милий, Носити самому Оці думи (Шевч., II, 1963, 213); Йому починав подобатися оцей немилосердний брехун (Стельмах, І, 1962, 497); Зовсім зненацька захопило сьогодні Тоню нове оце почуття, гаряче сколихнуло душу (Гончар, Тронка, 1963, 50).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 828.