ОЧЕВИ́ДЯЧКИ1, присл., розм. Те саме, що очеви́дно. — Де ж це видано в світі, щоб ото очевидячки чуже брати? (Іщук, Вербівчани, 1961, 131); Нурла опізнився — це було очевидячки (Коцюб., І, 1955, 400); Соломія була убрана, неначе в яке свято: вона, очевидячки, сподівалась старостів (Н.-Лев., VI, 1966, 344); Очевидячки, о. Альойзій думав, що о. Василь хоче йому перечити (Март., Тв., 1954, 167); Данило вже бігцем рушив що було сили туди, де, очевидячки, зупинився Федосій (Ле, Ю. Кудря, 1956, 44).
ОЧЕВИ́ДЯЧКИ2, чок, мн., діал. Привиди, примари. Очевидячки дня зливалися з сонними марами ночі — і лякали його (Мирний, І, 1954, 325).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 830.