ОШИБА́ТИ, а́є, недок., перех., діал. Охоплювати. Така думка і ошиба мене, що я таки дождусь [діждусь] свого, натраплю на те, чого так кріпко бажаю (Кв.-Осн., II, 1956, 375); — Ох..! — крикне Кирилова сестра. — Чого ж се мене такий страх ошиб? (П. Куліш, Вибр., 1969, 134).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 837.