П’Я́НИЙ, а, е.
1. Який перебуває у стані сп’яніння; нетверезий. Скільки води не пий, а п’яним не будеш (Номис, 1864, № 11541); Раз П’яний Хрім схотів Переплигнути рів! Упав, і хоть не вбився, А все — калікою протверезився (Бор., Тв., 1957, 138); Мемет був п’яний. Він хитався на кривих ногах і вимахував руками, його рухи були безглуздими й зайвими (Коцюб., І, 1955, 401); Він поналивав чарки. Дістав іще з шухляди третю — для Івги Семенівни. Але вона відмовилась. — Я вже дві чарочки наливки випила. Я вже й так п’яна (Головко, II, 1957, 558); * Образно. Кати знущаються над нами, А правда наша п’яна спить (Шевч., І, 1963, 323); Ліс очерету хилиться п’яний, Дивиться мрійно у воду (Рильський, І, 1960, 113); // у знач. ім. п’я́ний, ного, ч.; п’я́на, ної, ж. Той, хто перебуває у стані сп’яніння. П’яний — як дурний (Укр.. присл.., 1955, 209); — Що за диво в тім, Що в Василя все погоріло, А в тебе ногу ізломило! Погано п’яному і поночі, й з вогнем! (Гл., Вибр., 1951, 34); — Що п’яному дивуватись, — втомлено одказав Остап. — Ого, п’яному! Що в тверезого на умі, те у п’яного на язиці, — не вгавав Гулька (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 138); // перен. Який перебуває у стані, схожому на сп’яніння. Я від туги зробивсь п’яний, хитаюсь (Барв., Опов.., 1902, 207); Жрецький озброєний відділ.. забаву справляє: Кров’ю пролитою п’яні, танцюють вони (Зеров, Вибр., 1966, 177); Дівчина, від щастя й туги п’яна, Виглядає хлопця край села (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 68).
Як (мов, на́че і т. ін.) п’я́ний: а) (хто) хтось перебуває у стані, схожому на сп’яніння. [Маруся:] Чи ти знаєш, Марто, що я сеї ночі й очей не закривала? З самого досвітку ходжу та плутаюсь, як п’яна (Вас., III, 1960, 82); Мчить Андрій, мов п’яний, у посвисті куль, у шабельному блиску (Довж., І, 1958, 241); б) (що) щось хитається, хилиться набік, падає. Писав [Йосип] — куди краще від самого дяка, у того літери мов п’яні, то сюди, то туди порозхилялися (Мирний, IV, 1955, 35); Весна, весна. Сади мов п’яні, хитає вітер дерева (Сос., II, 1958, 319).
◊ П’я́ний у (в) дим (як земля́, як ніч і т. ін.) — зовсім сп’янілий. Горобець хромовими чобітьми вибивав польку — п’яний в дим (Зар., На.. світі, 1967, 18); [Феська:] Питаюся їх, де мій чоловік, а вони сміються. Виджу я, п’яні.., як ніч (Фр., IX, 1952, 391).
2. Який буває у сп’янілої, нетверезої людини або людини, що перебуває у стані, схожому на сп’яніння. Вона була вже п’яненька, і п’яні сльози текли по жалібно скривленому зморщеному обличчі (Коцюб., І, 1955, 46); Підходжу до вікна… Обгортає зелена, п’яна лінь (Вас., II, 1959, 87); З-за рогу несподівано залунав чийсь хрипкий п’яний бас (Кол., На фронті.., 1959, 59); П’яними від щастя очима Микола глянув у Надине обличчя (Ткач, Плем’я.., 1961, 77); // Який свідчить про стан сп’яніння (перев. багатьох людей). Урочистий спів дивно лунав серед п’яних викриків, гармидеру та брязкоту (Л. Укр., III, 1952, 561); Після куті і вечері в незвично чистій і добре провітреній казармі не було ані п’яних пісень, ані лайки (Тулуб, В степу.., 1964, 198); П’яний гамір та зойкіт бурхав у парку цілісіньку ніч (Гончар, Тронка, 1963, 48); // Пов’язаний з надмірним уживанням спиртних напоїв. Сухенький та не дуже чепурно наряджений панок стояв проти халабуди і дивився на п’яне гульбище (Мирний, III, 1954, 264); Говорилось стисло в ньому [дописі] про життя в глухій Обухівці.. Про п’янство голови й про п’яний розгул (Головко, II, 1957, 125).
◊ З п’я́них оче́й див. о́ко; Під п’я́ну ру́ку (руч) — у стані сп’яніння. Дружину він бив.. під п’яну руку і без злості (Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 303); Або плаче [мати] мовчки, або докоря [батькові]: нащо п’єш.. Давав він їй доброго прочухана, як під п’яну руч (Гр., І, 1963, 334).
3. Який викликає сп’яніння; хмільний, п’янкий. Гультяї, свавольники, дармоїди, вони [шляхта] іноді зраджували пана, перебігали до другого, котрий більше викочував їм п’яного трунку (Мирний, II, 1954, 89); Зародивсь і п’яний плід В ароматному віночку: На лозі буяє цвіт (Крим., Вибр., 1965, 59); Він почував, як прокидається в ньому давній митець-музикант, і якась дитяча радість, як п’яне зілля,.. полоскала серце (Ле, Міжгір’я, 1953, 296); // перен. Який викликає стан, схожий на сп’яніння. По землі розливалось тепло і наливало Василинину душу молодими першими любощами, як п’яними пахощами васильків та м’яти (Н.-Лев., II, 1956, 36); Південь почувався в бадьорому й п’яному подихові вулиць (Ю. Янов., II, 1958, 119); П’яний запах відталої землі налився в кімнату (Горький, Дитинство, 1947, 168).
◊ П’я́ний хліб — зерно, просочене отруйними речовинами — продуктами життєдіяльності особливих грибків; його споживання спричиняє отруєння, подібне до сп’яніння.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 417.