П’ЯТАЧО́К, чка́, ч., розм.
1. Пестл. до п’ята́к 1. Роззираючися довкола, він побачив на долівці маленьку монету, п’ятачок (Фр., IV, 1950, 151); — А я таки і на пошті питаю: «Може, ще хоч з п’ятачок треба доплатити.. ?» (Барв., Опов.., 1902, 490); * Образно. Майор підійшов до лампи, що досі горіла з ночі, вийняв цигарку і, схилившись над склом, запалив її. Червоний п’ятачок відблиску затріпотів у нього на лобі (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 101); * У порівн. Варавка вмів говорити так добре, що слова його лягали в пам’ять, як срібні п’ятачки в скарбничку (Горький, Життя К. Самгіна, перекл. Хуторяна, І, 1952, 21).
2. перен. Невеликий майданчик, обмежений чимсь простір землі. Зупиняється фургон біля чайної, на заасфальтованім п’ятачку.., де радгоспний люд збирається після роботи посидіти на лавках, погомоніти (Гончар, Тронка, 1963, 124); Монтувати конвертор доведеться в умовах діючого цеху на невеличкому п’ятачку, затиснутому з усіх боків, знизу і згори (Рад. Укр., 5.I 1971, 1).
3. Те саме, що ри́йка.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 420.