П’ЯТЕРИ́К, а́, ч.
1. Старовинна російська міра, що містить п’ять яких-небудь одиниць. Чумаки, що ходили в Крим по сіль, робили зарубки на мажі. Так, наприклад, у чернігівських чумаків одна зарубка дорівнювала 5 пудам солі — п’ятерику (Нар. тв. та етн., 2, 1967, 58); — Винні ми йому? — спитав Хома. — Аякже! За баржу не заплачено та дров узято п’ятериків з півсотні недавно… (Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 411).
2. розм. П’ять якихось предметів або предмет, що складається з п’яти однакових частин; // П’ять коней в одній запряжці. Тогді [тоді] чоловік весело співає, як п’ятериком поганяє (Номис, 1864, № 1408).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 421.