ПАВУЧИ́ЩЕ, а, ч. Збільш. до паву́к 1. Страшенний чорний павучище, мов копиця, сидів на вербі і дивився на неї своїми блискучими витрішкуватими баньками (Мирний, III, 1954, 242); Дратують павука, доки він не вчепиться у віск. Тоді тільки — сіп! І вже витягли павучище! (Донч., VI, 1957, 485).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 9.