ПА́ДИНА, и, ж. Невелика, звичайно кругла долина. Ільківці — село чималеньке. Присіло в падині, неначе кліщ, уп’ялося в зарослі очеретом та осокою пологі береги Каялу (Ле, Опов. та нариси, 1950, 41); Очі пестливо гладять Землі кожну падину й схил (Бажан, І, 1946, 172).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 13.