ПАЛА́НКА, и, ж., заст.
1. На Запорізькій Січі у XVIII ст. — невелике укріплення, обнесене частоколом. Загін наближався до Тавільжана, і Хмельницький не пам’ятав, щоб поблизу була якась паланка чи хоч би хутір козацький (Панч, Гомон. Україна, 1954, 218).
2. Адміністративний округ у запорожців. Вся територія Запорожжя [у XVIII ст.] ділилась на так звані паланки (чотири північні і чотири південні) (Іст. УРСР, І, 1953, 341); — По дорозі заверну додому в Новосельці, підберу надійних людей і пошлю по слободах Самарської та Кальміуської паланок вербувати запорожців (Добр., Очак. розмир, 1965, 18).
3. Полкове укріплення, місце перебування полковника з іншими службовими особами полку у запорожців. — Ходімо у паланку до військового судді — нехай він нас розсудить (Стор., І, 1957, 39); — Ну, показуй мені першу паланку, — промовив кошовий отаман (Вишня, І, 1956, 328).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 20.