ПАЛАХКОТЛИ́ВИЙ, а, е. Який яскраво, але нерівно світить, світиться. Лавина козаків полинула у цитадель, освітлену загравою і палахкотливим світлом смолоскипів (Тулуб, Людолови, II, 1957, 110); // Жаркий, гарячий. Над морем уставало яскраве, палахкотливе, вмите свіжими хвилями, солоне сонце (Донч., II, 1956, 142).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 23.