ПАЛАХКОТІ́ТИ, кочу́, коти́ш і ПАЛАХКОТА́ТИ, кочу́, ко́чеш, недок.
1. Горіти, знищуючись у вогні. Палахкотіли уночі фільварки польських дідичів, Осадників затишні вілли — То виливали, як уміли, Покривджені пекучий гнів (Забашта, Калин. кетяг, 1956, 120); На путях горіли вагони, збоку палахкотів будинок (Панч, Вибр., 1947, 332); // Горіти, даючи яскраве, нерівне світло. Вогонь палахкотів у печі і освітлював хату червоним світлом (Стеф., І, 1949, 28); Поки Тихон поволі взувся та розшукав кобеняка, за селом палахкотіла вже пожежа. Млин горів (Вас., І, 1959, 196); // безос, В печі весело палахкотіло, в горщику закипала картопля (Збан., Незабутнє, 1953, 81).
2. чим і без додатка. Давати або випромінювати яскраве, звичайно нерівне світло. В глибині двору палахкотить червоним одсвітом і роями іскор навстіж розчинена кузня (Стельмах, І, 1962, 111); На сході палахкотить серпнева зоря (Епік, Тв., 1958, 591); Палахкотять електрики вогні (Дор., Єдність, 1950, 8); // перен. Виділятися яскравим кольором, забарвленням. Попереду лави демонстрантів палахкотіли прапори арсенальців (Смолич, Мир.., 1958, 430); Холодний вітер байдуже шарпав її [безкозирки] муарові стрічки, що палахкотіли сліпучим блиском золотих якорів (Кучер, Чорноморці, 1956, 279); На руках у неї палахкотить оберемок живих квітів, цілий сніп рясно зрошених росою її чорнобривців та петуній, гвоздик та царських борідок (Гончар, Тронка, 1963, 313).
3. перен. Дуже червоніти, ставати гарячим від припливу крові. Сухе, гостре лице свекрушине набиралося гнівом, палахкотіла шия, .. виблискували очі (Горд., II, 1959, 235); Гордо відкинуті голови танцюристів, палахкотять засмаглі обличчя (Жур., Вечір.., 1958, 403).
4. чим, від (од) чого і без додатка, перен. Бути охопленим надзвичайно сильним почуттям, з великою пристрастю віддаватися почуттю, справі і т. ін. Настя аж палахкотіла од кохання до Густава (Н.-Лев., III, 1956, 249); Всі з’єдналися в один гурт, палахкотіли одним настроєм, як одно багаття (Вас., І, 1959, 317); Люба просто палахкотіла від радості і захвату (Чаб., Тече вода.., 1961, 41); — Не треба так палахкотіти, Ніно. Як смолоскип, слово честі. Витримка, витримка! (Донч., V, 1957, 385); // Виражати сильне почуття, пристрасть (про очі, погляд, обличчя і т. ін.). Лежачи на мосту, вона оглянулась, і Любі здалося, що в її очах палахкотить ляк (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 159); Коли розмова заходила про тактику чи перспективу розвитку світових революцій і людства, його чорні очі палахкотіли іскрами (Досв., Вибр., 1959, 129).
5. перен. Проходити бурхливо, навально (про бій, битву і т. ін.). Було це років сорок тому. Ще громадянська війна палахкотіла (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 122).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 22.