ПА́ЛЕНИЙ, а, е.
1. тільки па́лений. Дієпр. пас. мин. ч. до пали́ти1. Я бачу той далекий світ І ті шляхи за триста літ, Повиті тирсою і згаром, Побиті й палені пожаром (Мал., Книга.., 1954, 3); Ра-Менеїс будувала собі піраміду в пустині, — Більше лягло там людей, ніж каміння, паленого сонцем (Л. Укр., І, 1951, 423); Бреде [гуменний], змучений, палений спрагою (Гончар, Новели, 1954, 20); Він усе ще важко дихав, палений гарячкою і сердитістю на всіх людей (Фр., VIII, 1952, 414); // па́лено, безос. присудк. сл. Ой синочку, порадничку, Ой де ж ти був, мій зрадничку, Як в бік мене улучено,.. І топтано, і палено (Олесь, Вибр., 1958, 132); Палено і орано Землю — рідну сторону, Та земля лишилась молода (Ющ., Люди.., 1959, 59); При кінці листопада сильно вже зимно, а в моїй [моєму] класі не палено (У. Кравч., Вибр., 1958, 324).
2. у знач. прикм. Який горів (у 1 знач.); горілий. З димарів хат, що курилися, в повітрі пахло паленим деревом (Чорн., Потік.., 1956, 54) Од хліва тхнуло паленою шерстю (Мур., Бук. повість, 1959, 130); Гострий запах паленої сірки ще не вивітрився, він свердлив у носі і сльозив очі (Голов., Тополя.., 1965, 5); // у знач. ім. па́лене, ного, с. Те, що виділяє запах згару. Ранок був темний-димний і туманний. Страшно пахло горілим і паленим (Смолич, II, 1958, 39).
3. у знач. прикм. Підданий обпалюванню, прожарюванню, звичайно з метою одержання певних якостей. Вилиті з паленого сахару два герби, дворянський і земський, красувалися зверху (Мирний, III, 1954, 288); Була та яма метрів два завдовжки, метра півтора завширшки і обкладена всередині паленою цеглою (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 15); Огей зосереджено міркує, втопивши погляд в голубий порох паленого сланцю (Досв., Вибр., 1959, 273).
Па́лена горі́лка, діал. — те саме, що па́ленка. Він кликав бурю, щоб була ласкава прийти до нього на ситі страви, на палені горілки, на вечерю святу (Коцюб., II, 1955, 335); Па́лене вапно́ (див. вапно́).
4. у знач. прикм. Дуже гарячий. Ніяке дерево не витримує в цім безводнім солончаковім краю, на палених вітрах, і тільки вона, жилава акація.. веселить людський зір по присиваських убогих селах (Гончар, II, 1959, 278); // перен. Який розгнівався, розсердився. Хівря, запримітивши, що Грицько палений, мерщій висунула борщ з печі і постановила коло його (Мирний, III, 1954, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 23.