ПА́ЛУБА, и, ж.
1. Суцільне водонепроникне горизонтальне перекриття в корпусі або надбудові судна у вигляді підлоги. Не те щоб дуже зажурившись, А так на палубі стояв І сторч на море поглядав (Шевч., II, 1963, 105); Віталій .., де по трапах, а де й без трапів, перелазить дедалі вище з однієї палуби на другу, а Тоня невідлучно пробирається за ним (Гончар, Тронка, 1963, 239); Вона [китобаза] має .. розбірну палубу, надбудови і рубки для розміщення побутових, службових, господарських приміщень (Наука.., 8, 1959, 17); * У порівн. Гойдається земля під ногами, як палуба корабля, і, щоб не впасти, хапаюсь за стіни (Коцюб., II, 1955, 408).
2. рідко. Те саме, що бу́дка 3. Сіра машина, пригасивши фари, підійшла до тракторної палуби зовсім непомітно (Панч, В дорозі, 1959, 235).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 32.