Слово "палючий" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПАЛЮ́ЧИЙ, а, е.

1. Те саме, що палки́й 2. Їй хотілося, як тому вітрові, по степу ганяти, надихатись польового повітря, щоб аж у грудях займалось, нажаритись на сонці палючому (Мирний, IV, 1955, 294); Війнуло приємним холодком. Аж тоді зауважив юнак, що надворі була палюча спека (Досв., Гюлле, 1961, 41); 3 підземних вийшовши глибин, що дасть вугілля чорне? Заводам — силу для машин, вогонь палючий — горну (Забіла, У.. світ, 1960, 114); [Мальванов:] Ми повинні підкорити льодові простори й палючі пустині, щоб і там, на жовтих пісках, де віками біліли кості верблюдів, розцвіло нове життя (Коч., II, 1956, 12); // Який обдає, обпалює жаром або морозом. Палюче дихання пустині сушило губи (Ільч., Серце жде, 1939, 266); Надворі справді було холодно. Палючий вітер обпікав лице (М. Ол., Леся, 1960, 217).

2. Який фізично подразнює, опікає, пече (шлунок, шкіру і т. ін.). Люди витискають із збіжжя.. дивне пійло, заправляють його пекучими зелами, сіркою і солею [сіллю] так, що пійло те дістає дуже пекучий і палючий смак (Март., Тв., 1954, 55); Все він [ворог-кропива] душить, все він глушить, гинуть квіти і трава — це пекуча, це палюча лиходійка кропива (Забіла, Веселим малюкам, 1959, 86); // Який викликає фізичне страждання. Палючі шрами в нас на тілі Ще й тепер нам спати не дають (Бичко, Простота, 1963, 63); Бугров здригнувся від гострого, палючого болю. Він підніс до очей посинілий, роздутий палець, — з нього капає кров (Мик., II, 1957, 280).

Палю́чий жар — дуже висока, гарячкова температура тіла. Михайлина вп’ялася поглядом у термометр, немов він мав забрати в себе той палючий жар, що за кілька годин спалив її дитину, поклав у ліжко (Збан., Між.. людьми, 1955, 165).

3. перен. Який легко роздратовується, сердиться. Чудна ся Параска і не сердита мов — тілько, як порох, палюча, та вередлива, та завислива (Мирний, IV, 1955, 94); // Який виражає пристрасть, гнів і т. ін. Проценко витягнув шию і знай водив палючими очима за співачкою, мов вона була магнітом і тягла його за собою (Мирний, III, 1954, 273); Незгоди гідру ти, о чудотворна феє, Стрілою погляду палючого убий (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 317); // Який глибоко відчувається, переживається ким-небудь. Коли дійшла вона до розуму, — вередливість її де й ділася, зате заздрість, заздрість пекуча-палюча розбирала її (Мирний, IV, 1955, 32); Героїзм Мухи Івана.. та Невкипілого.. згадували щиро із тихим смутком, із палким захопленням ними та палючою ненавистю до козаків (Головко, II, 1957, 348); // Який виражає моральне страждання, переживання. Затремтіли у весняному повітрі палючою скаргою слова пісні (Вас., І, 1959, 146).

Палю́чі сльо́зи — те саме, що Палкі́ сльо́зи (див. палки́й). Що робити Меласі? ..Нема порятунку! Братик Михайло коханий! Як тебе рятувати?.. І.. сльози палючі капали на його від жаху та від трусу (Вовчок, І, 1955, 341); Розливалася стара Явдоха гіркими та палючими слізьми (Мирний, IV, 1955, 40).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 32.