ПАМ’ЯТКИ́Й, а́, е́. Те саме, що пам’ятли́вий. — Мабуть, швидкий до вчиття буде [Андрій]. Там пам’яткий такий, що аж дивно! (Гр., II, 1963, 75).
◊ Ма́ти пам’ятке́ о́ко — бути спостережливим, мати добру зорову пам’ять. Око.. мав [Дмитро] гостре і пам’ятке. Кине думкою на якийсь шматок землі — і вже він спливає перед ним зі своїми неповторними обрисами (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 871).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 38.