ПА́МОРОЧИТИ, чу, чиш, недок., перех. і без додатка. Притупляти свідомість, п’янити. Повітря паморочило солодким духом розквітлих троянд (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 350): // Позбавляти здатності розумно мислити, тверезо ставитися до навколишнього. Що більше розповідав Марченко, Романові ставало ясніше: батька почала паморочити слава (Минко, Ясні зорі, 1951, 67).
Па́морочити го́лову (ро́зум, свідо́мість і т. ін.): а) позбавляти кого-небудь здатності ясно й чітко мислити. Хатня задуха паморочить голову, руки мимохіть простягаються до вікна (Дн. Чайка, Тв., 1960, 108); Вулиця здавалася тісною, а тиша, глибока й тривожна, бентежила серця, паморочила розум (Воскр., Весна.., 1939, 71); б) п’янити (про пахощі, аромати). Їй [весні] додають сили й краси не самі солов’їні співи, але й пахощі, що забивають дух, тамують биття серця і паморочать свідомість (Смолич, Мир.., 1958, 77).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 36.