ПА́МОРОЧИТИСЯ, читься, недок. Втрачати здатність ясно й чітко мислити (про мозок, розум і т. ін.). Димар [над котельнею] відчайдушно гойдався на вітру, вершина його безустанно циркулювала по колу, і від цього стрімкого карусельного бігу морозило душу, паморочився мозок (Вол., Наддн. висоти, 1953, 27).
Па́морочиться голова́ (в голові́): а) хтось впадає у напівнепритомний стан, починає фізично нездужати. — Не знаю, що воно… Голова паморочиться, нудить… і нічим дихати… (Шиян, Гроза.., 1956, 53); Від цих думок Рубін почав дужче схлипувати, всередині наростав такий біль, що паморочилося в голові (Сенч., Опов., 1959, 25); б) хтось втрачає здатність ясно й чітко мислити, тверезо ставитися до навколишнього. Від успіхів паморочиться голова; в) хтось лякається, страшиться чого-небудь. [Ендерсон:] Як згадаю, що треба повертати в лікарню, то паморочиться в голові. Не лікарня, а дім для божевільних (Ірчан, І, 1958, 238).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 36.