ПАНА́ХАТИ, аю, аєш, недок., перех., розм. Розривати, розтинати. Над Матвіївською затокою знову злетіла ракета, і дві вісімки рвонулися зі старту, ніби двома важкими ножами панахаючи тиху воду (Собко, Матв. затока, 1962, 35); Куль трасуючих блискає сіть, Бомби, міни панахають гони (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 133).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 42.